[Iren@]

Ухвала Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України:

Відповідно до ухвали Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України «Продовження терміну строкового трудового договору» від 12 листопада 1997 р., якщо після закінчення строкового договору ніхто зі сторін зазначеного договору не порушив питання про його припинення і трудові відносини фактично тривали й далі, дія цього договору, відповідно до статті 39-1 КЗпП, вважається продовженою на невизначений строк. Такий договір може бути розірваний з інших наявних підстав, але не за пунктом 2 статті 36 КЗпП.
У жовтні 1996 року громадянка М. звернулася до суду з позовом до школи-гімназії № 16 м. Ніжина Чернігівської області про поновлення на роботі на посаді вчителя російської мови і літератури та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11 вересня 1996 року.
Позивачка зазначала, що наказом від 13 січня 1992 року № 4 її було призначено на посаду вчителя російської мови і літератури в школі-гімназії № 16 м. Ніжина на час перебування вчительки І. у відпустці по вагітності та пологах і для догляду за дитиною, але потім вона сама, починаючи з 23 серпня 1993 року, перебувала у такій відпустці. Вчителька І. вийшла на роботу достроково – 23 серпня 1994 року. Проте адміністрація школи і міський відділ освіти не звільнили громадянку М. із займаної посади у зв'язку із закінченням строкового договору, і він став продовженим на невизначений строк.
Виходячи з наведеного, адміністрація школи на час звільнення громадянки М. могла або звільнити її як постійного працівника лише за наявності підстав, передбачених законом (а не у зв'язку із закінченням строкового договору), або залишити на займаній посаді.
Оскільки під час звільнення громадянки М. було порушено трудове законодавство – її звільнено з 11 вересня 1996 року за пунктом 2 статті 36 КЗпП у зв'язку із закінченням строку дії договору, – вона просила поновити її на посаді вчителя російської мови і літератури та стягнути з міського відділу освіти заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з розрахунку існуючої на той час ставки вчителя-спеціаліста – 119 грн. на місяць.<…>
Рішенням судової колегії у цивільних справах Чернігівського обласного суду від 2 жовтня 1997 року позов громадянки М. було задоволено.<…>
У касаційній скарзі адміністрація школи-гімназії порушила питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з його необгрунтованістю і неправильною оцінкою зібраних у справі доказів.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачка М. наказом № 4 від 13 січня 1992 року по Ніжинському міському відділу освіти була призначена в школу-гімназію № 16 м. Ніжина на посаду вчителя російської мови і літератури на час перебування вчительки І. у відпустці, тобто з 13 січня 1992 року по 19 березня 1995 року. Між позивачкою і відповідачами згідно з пунктом 2 статті 23 КЗпП був укладений строковий трудовий договір на час перебування вчительки І. у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, а також по догляду за дитиною. 2 листопада 1993 року громадянці М. також було надано відпустку по догляду за дитиною до трьох років (до вересня 1996 року).
Строковий трудовий договір з громадянкою М. на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП мав бути припинений після закінчення його строку, на який він укладався, тобто після виходу на роботу вчительки І. з додержанням вимог частини третьої статті 184 КЗпП. Вчителька І. стала до роботи з 23 серпня 1994 року. Проте громадянка М. і надалі продовжувала перебувати з відповідачем у трудових відносинах, хоча й була у відпустці для догляду за дитиною.
Лише з 11 вересня 1996 року позивачку було звільнено з роботи на підставі наказів № 196 від 11 вересня і № 261 від 10 грудня 1996 року за пунктом 2 статті 36 КЗпП у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору.
Проте згідно із частиною першою статті 39-1 КЗпП, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія трудового договору вважається продовженою.
Строк трудового договору громадянки М. закінчився в серпні 1994 року, але наказ про її звільнення був виданий більш ніж через два роки після закінчення цього строку.
Суд обгрунтовано визнав, що на день звільнення позивачка була вже постійним працівником школи – укладений з нею строковий трудовий договір став безстроковим, і адміністрація школи не мала права звільняти її за пунктом 2 статті 36 КЗпП.
Посилання в касаційній скарзі на те, що правила статті 184 КЗпП про заборону звільнення жінок із дітьми до трьох років поширюються і на жінок, прийнятих за строковим трудовим договором, є безпідставними, оскільки згідно з частиною третьою цієї статті не допускається звільнення зазначеної категорії працівників лише з ініціативи адміністрації. Закінчення строку трудового договору є самостійною підставою для його припинення.
У зв'язку з викладеним висновок суду про незаконність звільнення позивачки за пунктом 2 статті 36 КЗпП є правильним.
На підставі наведеного Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України рішення Чернігівського обласного суду залишила без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.*